МОЯ МУРАФА Деталі
Припускають, що слободу Мурафу теж засновано як і Колонтаїв. Але це лише припущення. Більш вірогідно, що десь на межі 40–х і 50–х років ХVІІ століття. Хто заснував? Судячи з назви, можна гадати, що це були переселенці з Брацлавщини ( сучасна Вінниччина). Там є досить значна за довжиною річка Мурафа, що тече через Жмеринський, Шаргородський, Чернівецький, Ямпільський райони і впадає в Дністр. Є там і річка Мурашка, притока Мурафи, а в Шаргородському районі - досить велике село Мурафа – центр Мурафської сільради. Тож чи є потреба після цього шукати, звідки на берег Мерчика прибули переселенці й чому якраз таким найменням названо слободу?
Отже, коли Колонтаїв заснували московські служилі люди, а до них пізніше долучилися переселенці з Подніпров’я, то Мурафу «осадили» переселенці з Поділля, а до них уже долучилися московські служилі люди. Як вказує джерело за 1668 рік «Гарнізон острога складали 850 козаків, 6 пушкарів і 12 станичників». Це досить значна сила.
Що таке острог? Острог взагалі, як відомо, укріплення, що складається з укопаних у землю і заструганих угорі («остроганных») дерев’яних колод. В «гарнізоні» були й станичники. Станичники несли сторожову службу за межами укріплення, на підходах і мали повідомляти про чисельність татар, напрямок пересування, а інколи боєм зупиняли невеличкі загони нападників.
Втікаючи від сваволі польської шляхти, поселенці наражалися на іншу небезпеку – татар. Недалеко від Мурафи проходила сумнозвісна Муравська сакма (дорога, шлях), а поблизу слободи було навіть постійне татарське стійбище.
Татарських набігів було без ліку. В одному з документів 1669 рік повідомлялося, що 5 січня «приходило татарове к Мурафе и многих людей побили и в полон поимали, а от Мурафы те татарове пошли вверх по Мерчику к Богодуховской гати».
Однак, ще до того, в 1668 році, слобода Мурафа дуже обезлюдніла в зв”зку з повстанням слобожанців проти московського свавілля. Жителі Мурафи і Валок вбили московських служилих людей, залишили свої оселі й улилися до повсталих. Ці обезлюднілі слободи згодом довелося заселяти знову. Ось певно тут і нагодилися ватаги переселенців на чолі з Микитою Сененком.
Та звернемося до «Описания городов Белгородской черты» за 1668 рік. «Город ставлен острогом дубовым ввышину с обламы 2 саж. бесчетьи. На обламах катки положены по мере около города с башнями 289 саж. бесчетьи по городу 2 башни проезжие 5 башен глухих.
Около города крепости с приезду московской стороны выкопан ров от реки Мерчика до реки Мерчика ж и оставлен по обе стороны дубовым лесом по мере глубиной по 2 сажени попереч 2 сажень ров копан до воды подле тово рву учинены надолбы от реки Мерчика до реки ж Мерчика с трех сторон около города обошла сюда Мерчик и около реки болото большое в городе въезд один.
Около посаду крепости вместо стоячего острогу учинен в заборе звенами в столбы по мере 511 сажень с четью в нем 2 и проезжие ворота около того забору с трех сторон обошла река Мерчик а с приезду с московской стороньі от Богодуховской слободьі и от Городного большой лес и подле города от реки от Мерчика до Мерчика ж зделаны надолбы…
В городе три колодезя да озеро большое в колодезях и в озере вода свежа.
На сторожах стоят по 2 чел. полевые наемные сторожи у Коломка что вал через Мурахвинский шлях зделан к Валкам. На вестях стоят в Валках по 2 чел. черкас переменяютца понедельно.Станичники приезжают Мурахвинский шлях и съезжаютца на Мурахвинском шляху у валу у разрытого кургана з белгородскими станичники которые стоят в Валках.
В городе на карауле стоят в четверых воротех по 5 чел. 2 человека наемных сторожей ходят около города сами стерегут и сторож досматривают... А ныне после переписных книг Ивашко Серко по прелесным воровским листам изменника Ивашка Брюховецкого великому Государю черкасы которые были в Мурафе изменили и разоряя город пошли к Ивашке Брюховецкому и ныне Мурафа пуста».
Що таке острог? Острог взагалі, як відомо, укріплення, що складається з укопаних у землю і заструганих угорі («остроганных») дерев’яних колод. В «гарнізоні» були й станичники. Станичники несли сторожову службу за межами укріплення, на підходах і мали повідомляти про чисельність татар, напрямок пересування, а інколи боєм зупиняли невеличкі загони нападників.
Втікаючи від сваволі польської шляхти, поселенці наражалися на іншу небезпеку – татар. Недалеко від Мурафи проходила сумнозвісна Муравська сакма (дорога, шлях), а поблизу слободи було навіть постійне татарське стійбище.
Татарських набігів було без ліку. В одному з документів 1669 рік повідомлялося, що 5 січня «приходило татарове к Мурафе и многих людей побили и в полон поимали, а от Мурафы те татарове пошли вверх по Мерчику к Богодуховской гати».
Однак, ще до того, в 1668 році, слобода Мурафа дуже обезлюдніла в зв”зку з повстанням слобожанців проти московського свавілля. Жителі Мурафи і Валок вбили московських служилих людей, залишили свої оселі й улилися до повсталих. Ці обезлюднілі слободи згодом довелося заселяти знову. Ось певно тут і нагодилися ватаги переселенців на чолі з Микитою Сененком.
Та звернемося до «Описания городов Белгородской черты» за 1668 рік. «Город ставлен острогом дубовым ввышину с обламы 2 саж. бесчетьи. На обламах катки положены по мере около города с башнями 289 саж. бесчетьи по городу 2 башни проезжие 5 башен глухих.
Около города крепости с приезду московской стороны выкопан ров от реки Мерчика до реки Мерчика ж и оставлен по обе стороны дубовым лесом по мере глубиной по 2 сажени попереч 2 сажень ров копан до воды подле тово рву учинены надолбы от реки Мерчика до реки ж Мерчика с трех сторон около города обошла сюда Мерчик и около реки болото большое в городе въезд один.
Около посаду крепости вместо стоячего острогу учинен в заборе звенами в столбы по мере 511 сажень с четью в нем 2 и проезжие ворота около того забору с трех сторон обошла река Мерчик а с приезду с московской стороньі от Богодуховской слободьі и от Городного большой лес и подле города от реки от Мерчика до Мерчика ж зделаны надолбы…
В городе три колодезя да озеро большое в колодезях и в озере вода свежа.
На сторожах стоят по 2 чел. полевые наемные сторожи у Коломка что вал через Мурахвинский шлях зделан к Валкам. На вестях стоят в Валках по 2 чел. черкас переменяютца понедельно.Станичники приезжают Мурахвинский шлях и съезжаютца на Мурахвинском шляху у валу у разрытого кургана з белгородскими станичники которые стоят в Валках.
В городе на карауле стоят в четверых воротех по 5 чел. 2 человека наемных сторожей ходят около города сами стерегут и сторож досматривают... А ныне после переписных книг Ивашко Серко по прелесным воровским листам изменника Ивашка Брюховецкого великому Государю черкасы которые были в Мурафе изменили и разоряя город пошли к Ивашке Брюховецкому и ныне Мурафа пуста».
З “Опису” 1673 року довідуємося, що до Мурафи незабаром прибула ватага переселенців у 260 чоловік з жінками й дітьми на чолі з Микитою Кіндратовичем Сененком. Всі вони були з Уманського полку. “Прийшли ми, - казав Сененко, - в новозбудований город Мурафу на слободу. Тут “слобода” має значення “пільги” (вільготи). Переселенці одержали дозвіл розміститися в слободі Мурафі, яка мала вже укріплення в 289 сажнів по окрузі, З прибуттям нових поселенців, містечко було розширене, а підковою до річки Мерчик жителі спорудили нову дерев’яну стіну з земляним валом.
Де знаходилося укріплення?
І досі його обриси помітні на правому високому березі Мерчика в центрі Мурафи, що навпроти базару. З часом річка підмивала високий берег, вирівнюючи “ріг”, де височів давній курган. Тут у 50-х роках минулого століття учитель-краєзнавець М.М.Мальцев, досліджуючи навколишню місцевість разом з учнями, відкопав залізний меч ще князівської доби, тут і було зведено перше укріплення ХVІІ століття, доби заселення Слобожанщини.
Але є думка, що одночасно, або трохи зміщено в часі, існувало і ще одне укріплення. Воно знаходилося на горі навпроти першого, на незначній віддалі від нього. Ще й нині там проживають потомки давніх гармашів (пушкарів), певно з того часу успадкувавши прізвище Пушкар, а куток, де вони мешкали здавна на п’ятій сотні іменують Пушкарівським. Місце вигідно панувало над околицею, мало добрий природній захист з півночі і заходу та рукотворні оборонні споруди з півдня.
Микита Сененко не обмежився заселенням слободи Мурафи. В чолобитній на ім’я московського царя, він просив тих же самих пільг і для інших поселень, зокрема для Микитівни, яка знаходилася «вверх по речке Мерчику выше города во шти верстах село Микитовка мурафенского жителя Микиты Умонца, а в том селе жителей черкас со 100 дворов..» Очевидно мова іде про населення, яке пізніше стало зватися Хрущовою Микитівною, а є ще полкова Микитівна, назва якої прямо вказує на свого засновника.
Правда «Опис…» 1673 р. вказує на полковника Микиту Кіндратовича Сененка, а «Смотренная книга городов Ахтырского полка 1686 г.» подає «…черкасы Микита Кондратьев сын Умонец», «…село Микитовка мурафенского жителя Микиты Умонца…» Очевидно, мова йде про одну й ту ж особу.
Отже, можна вважати, що Микита Кіндратович Сененко (Уманець), прийшовши у «новозбудований город Мурафу» і, осівши тут із своїми людьми, засновує ще слободи Полкову Микитівну та Хрущову Микитівку Очевидно якраз це підтверджувалося в указі царя московського, надісланого в Курськ. Бо в Курську 3 червня 1676 року був складений документ на основі цього указу, де мовилось: «…велено ведать и расправы чинить меж ними (новоприбулими – автори) ему Никите по своим правам до им же дать на дворы место и пашни…».
Чиновні люди тоді (як і тепер) дозвільні укази «родять» не скоро. Очевидно люди заселилися ще до царського указу, бо в 1686 році в Микитівці (Хрущовій) було до 100 дворів, а у Військовій (Полковій) жило 70 дорослих чоловіків, 40 з яких були козаками.
Як влучно зазначав поет Юрій Герасименко:
І досі його обриси помітні на правому високому березі Мерчика в центрі Мурафи, що навпроти базару. З часом річка підмивала високий берег, вирівнюючи “ріг”, де височів давній курган. Тут у 50-х роках минулого століття учитель-краєзнавець М.М.Мальцев, досліджуючи навколишню місцевість разом з учнями, відкопав залізний меч ще князівської доби, тут і було зведено перше укріплення ХVІІ століття, доби заселення Слобожанщини.
Але є думка, що одночасно, або трохи зміщено в часі, існувало і ще одне укріплення. Воно знаходилося на горі навпроти першого, на незначній віддалі від нього. Ще й нині там проживають потомки давніх гармашів (пушкарів), певно з того часу успадкувавши прізвище Пушкар, а куток, де вони мешкали здавна на п’ятій сотні іменують Пушкарівським. Місце вигідно панувало над околицею, мало добрий природній захист з півночі і заходу та рукотворні оборонні споруди з півдня.
Микита Сененко не обмежився заселенням слободи Мурафи. В чолобитній на ім’я московського царя, він просив тих же самих пільг і для інших поселень, зокрема для Микитівни, яка знаходилася «вверх по речке Мерчику выше города во шти верстах село Микитовка мурафенского жителя Микиты Умонца, а в том селе жителей черкас со 100 дворов..» Очевидно мова іде про населення, яке пізніше стало зватися Хрущовою Микитівною, а є ще полкова Микитівна, назва якої прямо вказує на свого засновника.
Правда «Опис…» 1673 р. вказує на полковника Микиту Кіндратовича Сененка, а «Смотренная книга городов Ахтырского полка 1686 г.» подає «…черкасы Микита Кондратьев сын Умонец», «…село Микитовка мурафенского жителя Микиты Умонца…» Очевидно, мова йде про одну й ту ж особу.
Отже, можна вважати, що Микита Кіндратович Сененко (Уманець), прийшовши у «новозбудований город Мурафу» і, осівши тут із своїми людьми, засновує ще слободи Полкову Микитівну та Хрущову Микитівку Очевидно якраз це підтверджувалося в указі царя московського, надісланого в Курськ. Бо в Курську 3 червня 1676 року був складений документ на основі цього указу, де мовилось: «…велено ведать и расправы чинить меж ними (новоприбулими – автори) ему Никите по своим правам до им же дать на дворы место и пашни…».
Чиновні люди тоді (як і тепер) дозвільні укази «родять» не скоро. Очевидно люди заселилися ще до царського указу, бо в 1686 році в Микитівці (Хрущовій) було до 100 дворів, а у Військовій (Полковій) жило 70 дорослих чоловіків, 40 з яких були козаками.
Як влучно зазначав поет Юрій Герасименко:
Тут в замках фамільних не ниділи графи,
Не марили принци:”ту бі” – не “ту бі”
В сипучім пісочку селилась Мурафа
Козацька застава в задумі дубів.
Ще, кажуть, сюди засилала цариця
Таврованих крицею – криця в очах...
А криця до криці – куди ж тут кориться,
Козак і бунтар не плодили прочан.
Ці вулиці й досі ще сотнями звуться,
І досі в пошані співці й вояки –
Праправнуки Січі, сини революцій,
Самі собі принци живуть козаки.
Не марили принци:”ту бі” – не “ту бі”
В сипучім пісочку селилась Мурафа
Козацька застава в задумі дубів.
Ще, кажуть, сюди засилала цариця
Таврованих крицею – криця в очах...
А криця до криці – куди ж тут кориться,
Козак і бунтар не плодили прочан.
Ці вулиці й досі ще сотнями звуться,
І досі в пошані співці й вояки –
Праправнуки Січі, сини революцій,
Самі собі принци живуть козаки.
Не раз страждала Мурафа і від пожеж. У 1679 році недопильнували вартові та станичники і на неї, коли разом з усіма жителями працювали в полі і городові козаки, несподівано напали татари, спалили багато хат, нанесли велику шкоду.
У лютому 1709 році значна частина поселення було охоплено вогнем, що виник в результаті бою між московськими та шведськими військами.
Та, незважаючи на різні перепони, труднощі, незгоди, поселення постійно розросталося. Темпи цього зростання в різні періоди були не однаковими. Швидкими вони були, наприклад, у відрізку часу між 1686 і 1732 роками. За свідченнями Д. І. Багалія «В Коломаку, Богодухові і Мурафі у ті часи населення утроїлось».
Тут можна зробити невелике підрахування. Згідно «Смотренной книге…» в 1686 році в Колонтаєві було «Черкас 600 ч.», в Городному – 400, в Козіївці – 50, а в Мурафі – 300 чоловік. Тож по Д. Багалію в Мурафі на 1732 рік було біля 900 чоловік.
Цікавий факт. Подаємо його по документу без коментарів: «Всего в выше писанных городех жилецких людей черкас 6472 ч. Русских 12 чел. Итого 6484 челов».
Число жителів слободи постійно змінювалося. В 1711 році тут велено було поселитися самому білоцерківському полковникові Танському разом із полковником Кигичем, офіцерами Бедригою, Жіякою та рядовими козаками білоцерківського полку. Нові поселенці повелися настільки грубо й безтактно, що чимало жителів Мурафи змушені були кидати насиджені місця й тікати світ за очі. В слободі до кінця XVIII ст. існувало земляне укріплення, що захищало від татарських набігів. Останніх відомо два: в 1669 і 1679 роках.
На початок ХХ ст. в слободі проживало 4 тис. жителів, було два православних храмів, лікарня, декілька лавок, недільний ринок і 8 ярмарків.
На цей же час село Мирне (суміжне з Мурафою) мало за тисячу жителів. Село було кріпосним і належало панам Ольховським, що володіли тут 7700 десятинами землі.
На протилежному березі р. Мерчик (за 2 версти від Мурафи) знаходилось невелике селище Подолянка, де в 1884 році Харитоненком був збудований цукровий завод, у якому працювало понад 300 робітників і вироблялося цукру і патоки на суму до 500 тис. рублів.
Як вказує один із дослідників династії Харитоненків І.Шудрик, І.Г. Харитоненко на початку 80-х років Х1Х століття купив землю у сільської громади слободи Мурафи, а в 1884 році побудував на тій землі сучасний цукровий завод замість старої, збудованої у 1834 році цукроварні. Це – цікава деталь. Якщо справді існувала така цукроварня, то це мала б бути одна з перших у тодішній Росії. Хто був її власником? Хто будував? Якою була її віддача? На ці питання відповіді немає, принаймні покищо.
В зв’язку з порушеною проблемою, хотілося б глибше заглибитись в історію з виробництвом цукру.
Історія доносить до нас, що цукор у вигляді порошку був відомий у древній Індії. Добували його там із цукрової тростини. Пізніше технологію добування забули. Натрапивши на ці сліди, німецький учений А.Маркграф у 1747 році провів досліди і видобув цукрові кристали не тільки з цукрової тростини, а й з цукрових буряків. У Німеччині почалася підготовка до промислового виробництва цукру. Про це дізналися в Росії і теж почали таку підготовку.
Практично промисловий випуск продукції обидві країни почали одночасно – на початку Х1Х століття. В Росії перший цукровий завод пустили в 1802 році в селі Аляб’єво Чернського повіту Тульської губернії. Перший цукрорафінадний завод був побудований у Санкт-Петербурзі в 1820 році.
Де, коли і ким був побудований завод по виробництву цукру-піску в Україні – нам не відомо, а от перший рафінадний завод став діяти в 1886 році на Чернігівщині. Зараз колишнє село, в якому постав той перший завод, носить статус міста і назву Дружба. Належав завод Терещенкам – нащадкам козацького роду з Глухова.
Поступово Росія стала основним постачальником цукру на світовий ринок. В 1913 році в Російській імперії діяло 242 цукрових заводи, з них – 203 знаходились в Україні. Найбільш відомими виробниками цукру були Терещенки і Харитоненки.
Чому саме Україна стала зоною найактивнішого й найефективнішого виробництва цукру? Справа в кліматично-погодних умовах. Погода в середній смузі Росії дозволяє одержувати навіть вищі врожаї, ніж в Україні, але тут нижча радіоактивність Сонця, що знижує цукристість коренеплодів, менший період вегетації, що приводить до погіршення зберігання коренів. Саме це й зробило Україну найбільш бурякосіючою і цукровиробною зоною.
Але повернемося до записів І. Шудрика.
Дослідник зазначає, що в Наталівці на початку ХХ століття було прекрасно організоване господарство. Сюди приїжджали вчитися, практикувалися студенти навіть Московського сільськогосподарського інституту. В 1912 році в Наталівці перебувала група німецьких агрономів з п’ятидесяти чоловік і з подивом говорили, що „. не ожидали видеть в Росии подобно поставленных хозяйств.”
У лютому 1709 році значна частина поселення було охоплено вогнем, що виник в результаті бою між московськими та шведськими військами.
Та, незважаючи на різні перепони, труднощі, незгоди, поселення постійно розросталося. Темпи цього зростання в різні періоди були не однаковими. Швидкими вони були, наприклад, у відрізку часу між 1686 і 1732 роками. За свідченнями Д. І. Багалія «В Коломаку, Богодухові і Мурафі у ті часи населення утроїлось».
Тут можна зробити невелике підрахування. Згідно «Смотренной книге…» в 1686 році в Колонтаєві було «Черкас 600 ч.», в Городному – 400, в Козіївці – 50, а в Мурафі – 300 чоловік. Тож по Д. Багалію в Мурафі на 1732 рік було біля 900 чоловік.
Цікавий факт. Подаємо його по документу без коментарів: «Всего в выше писанных городех жилецких людей черкас 6472 ч. Русских 12 чел. Итого 6484 челов».
Число жителів слободи постійно змінювалося. В 1711 році тут велено було поселитися самому білоцерківському полковникові Танському разом із полковником Кигичем, офіцерами Бедригою, Жіякою та рядовими козаками білоцерківського полку. Нові поселенці повелися настільки грубо й безтактно, що чимало жителів Мурафи змушені були кидати насиджені місця й тікати світ за очі. В слободі до кінця XVIII ст. існувало земляне укріплення, що захищало від татарських набігів. Останніх відомо два: в 1669 і 1679 роках.
На початок ХХ ст. в слободі проживало 4 тис. жителів, було два православних храмів, лікарня, декілька лавок, недільний ринок і 8 ярмарків.
На цей же час село Мирне (суміжне з Мурафою) мало за тисячу жителів. Село було кріпосним і належало панам Ольховським, що володіли тут 7700 десятинами землі.
На протилежному березі р. Мерчик (за 2 версти від Мурафи) знаходилось невелике селище Подолянка, де в 1884 році Харитоненком був збудований цукровий завод, у якому працювало понад 300 робітників і вироблялося цукру і патоки на суму до 500 тис. рублів.
Як вказує один із дослідників династії Харитоненків І.Шудрик, І.Г. Харитоненко на початку 80-х років Х1Х століття купив землю у сільської громади слободи Мурафи, а в 1884 році побудував на тій землі сучасний цукровий завод замість старої, збудованої у 1834 році цукроварні. Це – цікава деталь. Якщо справді існувала така цукроварня, то це мала б бути одна з перших у тодішній Росії. Хто був її власником? Хто будував? Якою була її віддача? На ці питання відповіді немає, принаймні покищо.
В зв’язку з порушеною проблемою, хотілося б глибше заглибитись в історію з виробництвом цукру.
Історія доносить до нас, що цукор у вигляді порошку був відомий у древній Індії. Добували його там із цукрової тростини. Пізніше технологію добування забули. Натрапивши на ці сліди, німецький учений А.Маркграф у 1747 році провів досліди і видобув цукрові кристали не тільки з цукрової тростини, а й з цукрових буряків. У Німеччині почалася підготовка до промислового виробництва цукру. Про це дізналися в Росії і теж почали таку підготовку.
Практично промисловий випуск продукції обидві країни почали одночасно – на початку Х1Х століття. В Росії перший цукровий завод пустили в 1802 році в селі Аляб’єво Чернського повіту Тульської губернії. Перший цукрорафінадний завод був побудований у Санкт-Петербурзі в 1820 році.
Де, коли і ким був побудований завод по виробництву цукру-піску в Україні – нам не відомо, а от перший рафінадний завод став діяти в 1886 році на Чернігівщині. Зараз колишнє село, в якому постав той перший завод, носить статус міста і назву Дружба. Належав завод Терещенкам – нащадкам козацького роду з Глухова.
Поступово Росія стала основним постачальником цукру на світовий ринок. В 1913 році в Російській імперії діяло 242 цукрових заводи, з них – 203 знаходились в Україні. Найбільш відомими виробниками цукру були Терещенки і Харитоненки.
Чому саме Україна стала зоною найактивнішого й найефективнішого виробництва цукру? Справа в кліматично-погодних умовах. Погода в середній смузі Росії дозволяє одержувати навіть вищі врожаї, ніж в Україні, але тут нижча радіоактивність Сонця, що знижує цукристість коренеплодів, менший період вегетації, що приводить до погіршення зберігання коренів. Саме це й зробило Україну найбільш бурякосіючою і цукровиробною зоною.
Але повернемося до записів І. Шудрика.
Дослідник зазначає, що в Наталівці на початку ХХ століття було прекрасно організоване господарство. Сюди приїжджали вчитися, практикувалися студенти навіть Московського сільськогосподарського інституту. В 1912 році в Наталівці перебувала група німецьких агрономів з п’ятидесяти чоловік і з подивом говорили, що „. не ожидали видеть в Росии подобно поставленных хозяйств.”
В харківських періодичних виданнях 80-х років Х1Х століття повідомлялося, що поблизу слободи Мурафа „ открыты весьма обильные серные источники. Целебные свойства этих вод были поняты самими крестьянами, и они стали употреблять их при многих болезнях. Некоторые из крестьян употребляли серные воды по совету местных врачей».
І.Г. Харитоненко, дізнавшись про цілющість мурафської води, вирішив купити цю ділянку землі з метою побудувати тут водолікарню. Але сільська громада Мурафи не погодилася на продаж, побоюючись міського засилля, популярності лікарні і того, що в них відберуть землю для її розширення. Там і досі є криниця (біля мосту через р.Мерчик), але, на жаль, закидана сміттям, занехаяна жителями.
І ще за П.І.Харитоненка. Помер він у ніч на 13 червня 1914 року на 62 році життя від „мозкового удару” (крововилив ). Перед цим лікарі виявили в нього відкриту форму туберкульозу. У неділю в наталівській церкві Спаса відбулася заупокійна літургія та відспівування. Після цього похоронна процесія з Наталівки тихо рушила до залізничної станції Гути (це майже 8 кілометрів). Домовину несли селяни і робітники Мурафського та Пархомівського заводів. Похоронна процесія розтяглася на кілька кілометрів. Жителі навколишніх сіл прийшли провести в останню путь свого доброго пана.
Зустрічати прах П.І.Харитоненка на вокзалі й проводжати до місця вічного упокою прийшло майже все населення Сум. Поховали його на Петропавловському цвинтарі біля могили батька та дочки Зінаїди, що втопилася ще маленькою.
У роки революції 1905-1907 років, жителі Мурафи досить активно виявляли бунтарський дух. Влітку 1906 року селяни тут затіяли ділити поміщицьку землю. Затія закінчилася тим, що прибулі солдати стріляли. Були вбиті і поранені. Один із уродженців Мурафи, Я. Пушкар брав участь у повстанні моряків на броненосці „Потёмкин” й попав на каторгу. Прославився і один із жителів Мурафи Т. Бідило. За бойові заслуги він був нагороджений орденом бойового Червоного Прапора радянської Росії.Загинув при загадкових обставиназ в1921 році. Його іменем названа в Богодухові одна із площ, а в Мурафі - вулиця. Тут, у Мурафі, в центрі села, він і похоронений.
І.Г. Харитоненко, дізнавшись про цілющість мурафської води, вирішив купити цю ділянку землі з метою побудувати тут водолікарню. Але сільська громада Мурафи не погодилася на продаж, побоюючись міського засилля, популярності лікарні і того, що в них відберуть землю для її розширення. Там і досі є криниця (біля мосту через р.Мерчик), але, на жаль, закидана сміттям, занехаяна жителями.
І ще за П.І.Харитоненка. Помер він у ніч на 13 червня 1914 року на 62 році життя від „мозкового удару” (крововилив ). Перед цим лікарі виявили в нього відкриту форму туберкульозу. У неділю в наталівській церкві Спаса відбулася заупокійна літургія та відспівування. Після цього похоронна процесія з Наталівки тихо рушила до залізничної станції Гути (це майже 8 кілометрів). Домовину несли селяни і робітники Мурафського та Пархомівського заводів. Похоронна процесія розтяглася на кілька кілометрів. Жителі навколишніх сіл прийшли провести в останню путь свого доброго пана.
Зустрічати прах П.І.Харитоненка на вокзалі й проводжати до місця вічного упокою прийшло майже все населення Сум. Поховали його на Петропавловському цвинтарі біля могили батька та дочки Зінаїди, що втопилася ще маленькою.
У роки революції 1905-1907 років, жителі Мурафи досить активно виявляли бунтарський дух. Влітку 1906 року селяни тут затіяли ділити поміщицьку землю. Затія закінчилася тим, що прибулі солдати стріляли. Були вбиті і поранені. Один із уродженців Мурафи, Я. Пушкар брав участь у повстанні моряків на броненосці „Потёмкин” й попав на каторгу. Прославився і один із жителів Мурафи Т. Бідило. За бойові заслуги він був нагороджений орденом бойового Червоного Прапора радянської Росії.Загинув при загадкових обставиназ в1921 році. Його іменем названа в Богодухові одна із площ, а в Мурафі - вулиця. Тут, у Мурафі, в центрі села, він і похоронений.
ВІДОМІ ЗЕМЛЯКИ
Анато́лій Семе́нович Ле́вченко — радянський космонавт українського походження, Герой Радянського Союзу (1987), 64-й космонавт СРСР і 207-ма людина у космосі, льотчик-космонавт СРСР (№ 63), капітан запасу. Здійснив один космічний політ тривалістю 7 діб 21 година 58 хвилин 12 секунд.
Анатолій Левченко народився 21 травня 1941 року в українському селі Основинці Краснокутського району Харківської області УРСР у сім'ї слюсара і водія-механіка Семена Павловича Левченка (нар. 1904 — пом. 1943) та завідувачки дитячим садком Параски Трохимівни (нар. 1904 — пом. 1968). Їхній рід походив від Івана Івановича Каразіна, засновника Краснокутського дендропарку.
(Тимченко Степан Петрович)
(Stefan (Timtchenko)) (1898 - 1979)
У 1908 році Микола Лисенко запросив Івана Кучеренка викладати до Київської музично-драматичної школи бандурницькі студії. Незважаючи на труднощі, викладання тривало два роки (до 1910).
В 1912 році виступав у Варшаві та інших міст Польщи. Зробив записи на патефоні і грмофоні.
В 1913 році виступав в Петербурзі де за два з половиною місяців дав понад 40 концертні виступи, а потім поїхав у Москву де виступав на імпрезах зорганізовано В. Шевченком на запрошення товариство "Кобзар".
У грудні 1915 в Катеринославі у приміщенні Комерційного клубу місцева «Просвіта» влаштувала вечір української народної пісні за участі Кучугури-Кучеренка та хору під керівництвом В.Петрушевського.
У 1919 році Кучеренку присудили звання народного артиста УНР.
У 1925 року Кучеренкові присудили звання народного артиста УРСР.
Диктатори
https://24tv.ua/diktatori_tag3728/
https://24tv.ua/diktatori_tag3728/
Цікаві факти про герб міста Харкова
Як виглядає сучасний герб Харкова? Коли він був затверджений, і яке значення має?
За всю свою історію герб "першої столиці" змінювався аж шість разів! Як виглядав перший його варіант - точно невідомо. Є припущення, що він був приблизно таким:
На другому міському гербі (1775-го року) вже з'являється ріг достатку та кадуцей - символи, що присутні на ньому і сьогодні. Кардинально був змінений вигляд гербового щита в радянські часи. На ньому тоді з'явились зовсім нові елементи: зубчасте колесо, пшениця, а також орбіти з електронами. Типовий малюнок для тієї епохи!
14 вересня 1995 року був затверджений герб Харкова в його сучасному вигляді. Це був малюнок, відомий ще з 1775 року, однак у сучасній комп'ютерній обробці. В його основі лежить традиційний щит французького типу, зеленого кольору с жовтим обрамленням. На місці умовних діагоналей щита - два головні символи - кадуцей та ріг достатку, щедро наповнений різними фруктами.
Як можна пояснити поєднання цих двох елементів на харківському гербі?
Кадуцей, як відомо, є головним атрибутом бога торгівлі та подорожей Гермеса. Однак Гермес вважається архаїчним божеством, тобто, він існував ще задовго до причислення його до пантеону Олімпу. І в ті давні часи він був богом знання і священного всеосяжного сяйва (істини, інакше кажучи).
Натомість, з рогом достатку все більш-менш зрозуміло: згідно з грецькою міфологією, саме рогом Амалфеї був вигодуваний бог Зевс. Саме тому ріг достатку у давніх греків вважався чимось на кшталт нашої скатертини-самобранки - він давав своєму щасливому власнику усе, що той міг забажати.
Таким чином, герб міста Харків містить у собі два древніх символи. А їх поєднання символізує прагнення міста досягнути багатства і процвітання через науку та освіту.
Ще кілька вельми цікавих фактів про харківський герб:
- перетин на міському символі кадуцея та рогу достатку дає нам літеру "Х" - першу у назві міста;- у 2010 році герб Харкова було трохи змінено, зокрема, до рогу достатку додали абрикоси;
- усі історичні варіанти харківського герба можна побачити на стіні станції метро "Історичний музей";
- герб російського міста Улан-Уде - практично двійник харківського;
- кадуцей у окультизмі - це символ особливого ключа, що замикає собою двері між вселенським добром і злом.
Цікаві та маловідомі факти про українських козаків
Українське козацтво надзвичайно цікаве та важливе явище в історії як країни так і світу. Козаки дивували, та захоплювали, надихали митців на створення своїх шедеврів, берегли рідну культуру та звичаї. Згадки про козаків зустрічаються й в зарубіжних джерелах. Однак козаки були не просто вояками, адже поряд силою, мужністю, розумом, хитрістю повсякчас зустрічається елемент загадковості та містики.
То можливо запорожці були не такими вже й звичайними лицарями?
Пропонуємо поринути в захоплюючий світ козацтва з підбіркою найцікавіших фактів про них.
Однією з важливих переваг козаків, окрім сили, зброї та неперевершеної бойової майстерності були хитрість та не аби яка кмітливість. Практично завжди запорожці непомітно підкрадалися до своїх ворогів, та заставали їх зненацька, забезпечуючи собі тим самим більше шансів на перемогу.
Не можна не згадати про унікальні та оригінальні козацькі човни, що використовувалися для походів. Як це не дивно, але козацькі судна можна сміливо назвати праобразом сучасних підводних човнів, адже вони були побудовані особливим чином, з використанням подвійного дна. Між двома днищами човна розміщували вантаж-баласт, завдяки якому судно занурювалося в воду, це давало можливість непомітно під пливти до недругів. Перед боєм же цей баласт викидався, а човен несподівано для ворога виринав на поверхню, це ставало справжнім шоком для ворогів, адже ніхто навіть не думав що човен з козаками може виринути з морських глибин. Задля досягнення такого ж ефекту несподіванки часто використовували й інший метод, а саме перевертали чайки догори дном. Козацькі чайки були і лишаються неперевершеними зразками суднобудування, ці човни були надзвичайно міцні, але в той же час легкі та маневрені.
Цікаво, що одним з перших демократичних об’єднань в світі прийнято вважати Запорізьку Січ. Всі рішення та питання стосовно життя, побуту та діяльності вирішувалися на загальних зборах-радах, шляхом голосування. І якщо зважати на обставини які спонукали до приходу людей на Січ, а саме соціальна несправедливість, то цей факт не здається таким вже й дивним.
Також Запорізьку Січі по праву вважають першими політичним формуванням на території нашої країни. Січ мала всі ознаки республіки, була повністю незалежна й більшість європейських країн намагалися встановити з нею дипломатичні зв’язки.
Помилково думати, що у мирний час основною забавкою козаків була пиятика. Звісно без міцних напоїв обходилося не завжди, але все ж козаки полюбляли культурний відпочинок, вони грали на різноманітних музичних інструментах, танцювали, співали пісень та влаштовували показові поєдинки на втіху собі та оточуючим. Також доволі багато справ в козаків було й по господарству, адже жінок на січі не було взагалі.
В походах вживати міцні напої було суворо заборонене, а порушення цієї заборони прирівнювалося до зради й могло каратися смертю.
Звісно сімейне життя козаків, було складним, а інколи його й взагалі не було, але козаки знаходили друзів-побратимів на Січі, за для яких були ладні на все. Існують міркування що в козаків був особливий обряд-ритуал, під час якого воїни-побратими обмінювалися своїми натільними хрестиками, що уособлювало вірність один одному.
Закони та правила на Січі були суворими та інколи жорстокими. Так за крадіжку чи вбивство побратима, винуватець не те що повинен буде розплачувався своїм життям, а робив це в доволі жорстокій формі: його могли бити кийками чи навіть поховати живцем в домовині разом з небіжчиком. Можливо це було зовсім не гуманно, але дисципліна в козаків була відмінна.
Надзвичайним явищем в козацькому світі були особливі хлопці та чоловіки, так звані характерники. За переконаннями своїх сучасників походили вони від древніх, ще язичницьких, волхвів, які вміли пророкувати майбутнє та володіли таємними знаннями. Згідно теорій деяких вчених, факт існування характерників можна пояснити наступним, після прийняття християнства на Русі язичників почали переслідувати греки та князі. Тому, для волхви починали тікати та створювати невеликі об’єднання – січі, подалі від великих міст. Саме в таких об’єднаннях волхви навчали воїнів всім особливостям бойових мистецтв, звичаям, обрядам та передавали свої знання. Про козаків-характерників згадують наступне, «їх ні вода, ні вогонь, ні шабля, ні звичайна, не срібна, куля не брала», що вони «могли плавати на човнах по підлозі, відкривати замки без ключів, переходити водойми по циновках з лози чи сукняній повсті, бачити навкруг себе за кілька верст, брати в руку розпечені ядра та залізо, влазити та вилазити з міцно зшитих чи зав’язаних мішків, перетворювати вершників на птахів, людей у кущі, а самі могли «перекидатися» на котів, залазити в відро та плисти в ньому під водою тисячі верств»…
Козаки не лише користувалися своїми власними знаннями, вони збагачували та запозичували свої вміння досягненнями й інших народів. Так існують згадки що на Запорізькій Січі жилий іноземні гості та представники близько 20 національностей. Окрім гостей, козаки їх старшина та гетьмани доволі багато подорожували, знайомлячись з культурою, науковими здобутками та звичаями інших націй, тим самим збагачуючи свою.
Одного загального прапора в козаків не існувало, кожна сотня чи полк мали свої власні стяги, однак починаючи з 17 століття з’являються згадки про головний прапор запорізької січі. На цьому стязі було зображено Архангела Михаіла на червоному фоні з одного боку, а з іншого білий хрест, золотаве сонце, півмісяць та зорі. А своєрідним символом-гербом став образ козака з мушкетом.
Незвично та цікаво що на козацьких прапорах доволі часто зображували шестикутну зірку. Згідно давніх переконань та вірувань, це був знак гармонії, який міг символізувати окремий рід чи бути символом магії.
Одним з невід’ємних атрибутів козака була його зачіска та вуса, за думками більшості дослідників, запорожці успадкували цю традицію від своїх предків язичників. Традиція голити обличчя та голову дійшла Київської Русі від місцевих племен, а з часом дійшла й до запорізьких козаків. Згідно історичних дослідженні у древніх слов’ян не було жодного божества з довгим волоссям чи бородою, отже такий зовнішній вигляд вважався божественним. Хоча на противагу цій теорії існує легенда, що козаки вважали себе надто грішними щоби попасти до раю, а отже може Господь змилується над ними й витягне з пекла за чуба. Козаки вважали, що як загинуть на війні, їх янгол в небо понесе за чуприну. Цікаво що така легенда та зачіска притаманна не лише українським козакам. В давні часи оселедців вистригали й єгипетським фараона, й індіанцям з далеких племен, й татарам, персам, японським самураям та багатьом іншим також згадки про таку зачіску можна зустріти в різних казках та легендах, згадайте хоча б турецького Джина. Практично для всіх народів де використовувалась зачіска «оселедець», вона символізувала «промінь сонця», головною відмінність між козацькими оселедцями та іншими народами було його місце положення, так запорожці вистригали чуб на лобі, в той час як інші робили його на потилиці чи по центу голови.
У запорожців був цікавий звичай, тримати курені завжди відкритими, так мандрівник чи перехожий міг зайти туди, відпочити, поїсти, погостювати та рушити далі в дорогу, навіть якщо господаря не було вдома. Однак, на противагу цій гостинності, існувало суворе правило, виносити з куреня нічого не можна, в інакшому випадку суворе покарання. Також якщо хтось знаходив якусь річ на Січі, її прив’язували до високої палиці чи стовпа і якщо за 3 дні власник не знаходився, ця річ переходила у власність того хто її знайшов.
Подейкують, що на Хортиці й досі росте дуб, оспіваний козацькими легендами, думами та піснями. В деяких з них розповідається про обряди та ритуали, які проводили перед боєм. Місцеві жителі переконані, що тому дубові вже 700 років.
Походження самого терміну «козак» оповите різноманітними теоріями. Так згідно переконань деяких польських вчених, поняття козак пішло від імені відомого ватажка Козака, який майстерно боровся з татарськими завойовниками. Ще одна теорія походження цього поняття, базується на слові «коза», адже козаки були хитрими й могли проникнути будь-куди. В перекладі з турецької «козак» означає «розбійник, волоцюга», логічно допустити що саме таке прізвисько турки давали українським воїнам. Очевидно саме воно й прижилося, та з часом втратило своє негативне значення.
Цікавим історичним фактом є й те що українські козаки добралися й до Америки. Так Джон Сміт, засновник одного з перших поселень британців на американському континенті, брав участь в боротьбі з турками та татарами й потрапив в полон. Сміта з полону врятували запорізькі козаки, він гостював на Січі звідки й повернувся до Англії, куди й запросив своїх рятівників. Саме в цей період англійці вирішили заснувати першу колонію на території Америки. Джон Сміт вирушив у цю подорож прихопивши з собою декількох козаків, що виявили бажання подорожувати разом з ним. Саме так українці допомагали засновувати Америку.
Посилпння: http://etnoxata.com.ua/statti/traditsiji/interesnye-i-maloizvestnye-fakty-ob-ukrainskih-kazakah/
• У 1910 році винахідник безпечної бритви Кінг Кемп Жиллетт запропонував колишньому президенту США Теодору Рузвельту велику суму грошей за те, щоб він очолив його корпорацію в штаті Арізона. Рузвельт відмовив під приводом того, що не довіряє людині, яка виготовляє бритви і носить вуса
• Згідно з археологічними даними, в період неоліту люди ще не могли пити молоко тварин - в їх організмі був відсутній ген, необхідний для засвоєння лактози. Ця здатність прийшла до наших предків пізніше, завдяки генетичній мутації, проте навіть зараз порівняно чимало людей втрачає здатність засвоювати молоко в дорослому віці
• У Стародавньому Китаї ліжка мали систему обігріву. Вони підключалися до системи центрального опалення
• Першою людиною, яка зуміла зробити «фотографічний» знімок постійним, тобто закріпити зображення був Жозеф Ньєпс. Найпершою в історії фотографією вважається знімок «Вид з вікна», датований 1826 роком. Експозиція знімка тривала 8:00 год.
• У 1855 році житель Англії отримав право стати своїм же чоловіком. Або дружиною? Одним словом, одружитися на собі
• У КНДР програвати футбольні матчі дуже небезпечно. Так в 1966 році північнокорейська збірна зуміла вийти у чверть фінал на чемпіонаті світу, але програла. Після цього всі гравці були відправлені в табори, уникнути такої долі вдалося тільки одному нападнику
• У Техасі , згідно зі старим законом , вам дозволено випити стоячи не більше трьох ковтків пива. Після цього необхідно сісти . Справа в тому , що один час в Техасі вважалося , що пити більше , ніж три ковтки без їжі - це вже пияцтво. Таким чином , якщо ви хотіли випити , потрібно було замовити обід
• У стародавній Індії утримання від алкоголю вважалося обов'язковим для всіх станів. Людей , викритих в пияцтві , поїли розплавленим сріблом , свинцем або міддю
• У шахах власне слова " шах " і " мат" походять від перського словосполучення " shah mat ", що означає "Король мертвий"
• Традиційно вікінгів зображують у шоломах з рогами , проте за всю історію розкопок не було знайдено жодного рогатого шолома. Єдине зображення рогатого шолома у вікінгів - на картинці , знайденій на Осебергскім кораблі IX століття
• На островах Папуа - Нової Гвінеї був чудовий звичай . Ім'я хлопчикові давалося тоді , коли його батько вбив людину зі знайомим йому ім'ям , відрубав голову і приніс додому. Тоді синові давалося ім'я цієї людини , а голову бальзамували і зберігали вдома
• Один з найбільш незвичайних середньовічних лицарських орденів - це орден , присвячений сідницям. Між іншим , він проіснував більше 150 років
• Найдорожчий зуб був проданий за 4650 доларів , після чого аристократ який купив зуб вставив його в кільце. Справа відбувалася в 1727 році, після смерті знаменитого Ісаака Ньютона , кому і належав зуб
• Моделі поясів цнотливості "були різними. Дуже багато з них були зроблені з дорогоцінних металів - срібла, золота - і прикрашені красивим карбуванням і інкрустацією
• Під час правління першої династії фараонів Стародавнього Єгипту при смерті самого фараона в могилу з ним вирушали також його придворні раби і тварини , щоб оточити турботою на тому світі
• В одному з театрів Іонії був особливий ряд для одноруких воїнів. Перед ними садили ряд лисих рабів , б'ючи по лисині яких перші могли аплодувати
Цікаві факти про палачів
Всього кілька століть назад кара перестала бути основним покаранням за тяжкі злочини. Приводили вирок у виконання спеціальні люди. Цікаві факти про палачів розкажуть вам про тонкощі цієї професії.
Офіційно існують дві основні теорії походження людини — релігійна, згідно з якою нас створив Бог за своїм образом, і теорія Дарвіна, яка передбачає, що ми походимо від мавпи. Однак останнім часом обидві гіпотези все частіше ставляться під сумнів, так як, на думку багатьох, не витримують ніякої критики. Але якщо божественна воля і мавпи не брали участі в нашій появі, то чому і завдяки чому ми все-таки існуємо? Власну думку на цей рахунок мають скептики, мрійники, прихильники альтернативної історії і навіть деякі вчені.
Цікаві факти про БІБЛІЮ
Українське козацтво надзвичайно цікаве та важливе явище в історії як країни так і світу. Козаки дивували, та захоплювали, надихали митців на створення своїх шедеврів, берегли рідну культуру та звичаї. Згадки про козаків зустрічаються й в зарубіжних джерелах. Однак козаки були не просто вояками, адже поряд силою, мужністю, розумом, хитрістю повсякчас зустрічається елемент загадковості та містики.
То можливо запорожці були не такими вже й звичайними лицарями?
Пропонуємо поринути в захоплюючий світ козацтва з підбіркою найцікавіших фактів про них.
Однією з важливих переваг козаків, окрім сили, зброї та неперевершеної бойової майстерності були хитрість та не аби яка кмітливість. Практично завжди запорожці непомітно підкрадалися до своїх ворогів, та заставали їх зненацька, забезпечуючи собі тим самим більше шансів на перемогу.
Не можна не згадати про унікальні та оригінальні козацькі човни, що використовувалися для походів. Як це не дивно, але козацькі судна можна сміливо назвати праобразом сучасних підводних човнів, адже вони були побудовані особливим чином, з використанням подвійного дна. Між двома днищами човна розміщували вантаж-баласт, завдяки якому судно занурювалося в воду, це давало можливість непомітно під пливти до недругів. Перед боєм же цей баласт викидався, а човен несподівано для ворога виринав на поверхню, це ставало справжнім шоком для ворогів, адже ніхто навіть не думав що човен з козаками може виринути з морських глибин. Задля досягнення такого ж ефекту несподіванки часто використовували й інший метод, а саме перевертали чайки догори дном. Козацькі чайки були і лишаються неперевершеними зразками суднобудування, ці човни були надзвичайно міцні, але в той же час легкі та маневрені.
Цікаво, що одним з перших демократичних об’єднань в світі прийнято вважати Запорізьку Січ. Всі рішення та питання стосовно життя, побуту та діяльності вирішувалися на загальних зборах-радах, шляхом голосування. І якщо зважати на обставини які спонукали до приходу людей на Січ, а саме соціальна несправедливість, то цей факт не здається таким вже й дивним.
Також Запорізьку Січі по праву вважають першими політичним формуванням на території нашої країни. Січ мала всі ознаки республіки, була повністю незалежна й більшість європейських країн намагалися встановити з нею дипломатичні зв’язки.
Помилково думати, що у мирний час основною забавкою козаків була пиятика. Звісно без міцних напоїв обходилося не завжди, але все ж козаки полюбляли культурний відпочинок, вони грали на різноманітних музичних інструментах, танцювали, співали пісень та влаштовували показові поєдинки на втіху собі та оточуючим. Також доволі багато справ в козаків було й по господарству, адже жінок на січі не було взагалі.
В походах вживати міцні напої було суворо заборонене, а порушення цієї заборони прирівнювалося до зради й могло каратися смертю.
Звісно сімейне життя козаків, було складним, а інколи його й взагалі не було, але козаки знаходили друзів-побратимів на Січі, за для яких були ладні на все. Існують міркування що в козаків був особливий обряд-ритуал, під час якого воїни-побратими обмінювалися своїми натільними хрестиками, що уособлювало вірність один одному.
Закони та правила на Січі були суворими та інколи жорстокими. Так за крадіжку чи вбивство побратима, винуватець не те що повинен буде розплачувався своїм життям, а робив це в доволі жорстокій формі: його могли бити кийками чи навіть поховати живцем в домовині разом з небіжчиком. Можливо це було зовсім не гуманно, але дисципліна в козаків була відмінна.
Надзвичайним явищем в козацькому світі були особливі хлопці та чоловіки, так звані характерники. За переконаннями своїх сучасників походили вони від древніх, ще язичницьких, волхвів, які вміли пророкувати майбутнє та володіли таємними знаннями. Згідно теорій деяких вчених, факт існування характерників можна пояснити наступним, після прийняття християнства на Русі язичників почали переслідувати греки та князі. Тому, для волхви починали тікати та створювати невеликі об’єднання – січі, подалі від великих міст. Саме в таких об’єднаннях волхви навчали воїнів всім особливостям бойових мистецтв, звичаям, обрядам та передавали свої знання. Про козаків-характерників згадують наступне, «їх ні вода, ні вогонь, ні шабля, ні звичайна, не срібна, куля не брала», що вони «могли плавати на човнах по підлозі, відкривати замки без ключів, переходити водойми по циновках з лози чи сукняній повсті, бачити навкруг себе за кілька верст, брати в руку розпечені ядра та залізо, влазити та вилазити з міцно зшитих чи зав’язаних мішків, перетворювати вершників на птахів, людей у кущі, а самі могли «перекидатися» на котів, залазити в відро та плисти в ньому під водою тисячі верств»…
Козаки не лише користувалися своїми власними знаннями, вони збагачували та запозичували свої вміння досягненнями й інших народів. Так існують згадки що на Запорізькій Січі жилий іноземні гості та представники близько 20 національностей. Окрім гостей, козаки їх старшина та гетьмани доволі багато подорожували, знайомлячись з культурою, науковими здобутками та звичаями інших націй, тим самим збагачуючи свою.
Одного загального прапора в козаків не існувало, кожна сотня чи полк мали свої власні стяги, однак починаючи з 17 століття з’являються згадки про головний прапор запорізької січі. На цьому стязі було зображено Архангела Михаіла на червоному фоні з одного боку, а з іншого білий хрест, золотаве сонце, півмісяць та зорі. А своєрідним символом-гербом став образ козака з мушкетом.
Незвично та цікаво що на козацьких прапорах доволі часто зображували шестикутну зірку. Згідно давніх переконань та вірувань, це був знак гармонії, який міг символізувати окремий рід чи бути символом магії.
Одним з невід’ємних атрибутів козака була його зачіска та вуса, за думками більшості дослідників, запорожці успадкували цю традицію від своїх предків язичників. Традиція голити обличчя та голову дійшла Київської Русі від місцевих племен, а з часом дійшла й до запорізьких козаків. Згідно історичних дослідженні у древніх слов’ян не було жодного божества з довгим волоссям чи бородою, отже такий зовнішній вигляд вважався божественним. Хоча на противагу цій теорії існує легенда, що козаки вважали себе надто грішними щоби попасти до раю, а отже може Господь змилується над ними й витягне з пекла за чуба. Козаки вважали, що як загинуть на війні, їх янгол в небо понесе за чуприну. Цікаво що така легенда та зачіска притаманна не лише українським козакам. В давні часи оселедців вистригали й єгипетським фараона, й індіанцям з далеких племен, й татарам, персам, японським самураям та багатьом іншим також згадки про таку зачіску можна зустріти в різних казках та легендах, згадайте хоча б турецького Джина. Практично для всіх народів де використовувалась зачіска «оселедець», вона символізувала «промінь сонця», головною відмінність між козацькими оселедцями та іншими народами було його місце положення, так запорожці вистригали чуб на лобі, в той час як інші робили його на потилиці чи по центу голови.
У запорожців був цікавий звичай, тримати курені завжди відкритими, так мандрівник чи перехожий міг зайти туди, відпочити, поїсти, погостювати та рушити далі в дорогу, навіть якщо господаря не було вдома. Однак, на противагу цій гостинності, існувало суворе правило, виносити з куреня нічого не можна, в інакшому випадку суворе покарання. Також якщо хтось знаходив якусь річ на Січі, її прив’язували до високої палиці чи стовпа і якщо за 3 дні власник не знаходився, ця річ переходила у власність того хто її знайшов.
Подейкують, що на Хортиці й досі росте дуб, оспіваний козацькими легендами, думами та піснями. В деяких з них розповідається про обряди та ритуали, які проводили перед боєм. Місцеві жителі переконані, що тому дубові вже 700 років.
Походження самого терміну «козак» оповите різноманітними теоріями. Так згідно переконань деяких польських вчених, поняття козак пішло від імені відомого ватажка Козака, який майстерно боровся з татарськими завойовниками. Ще одна теорія походження цього поняття, базується на слові «коза», адже козаки були хитрими й могли проникнути будь-куди. В перекладі з турецької «козак» означає «розбійник, волоцюга», логічно допустити що саме таке прізвисько турки давали українським воїнам. Очевидно саме воно й прижилося, та з часом втратило своє негативне значення.
Цікавим історичним фактом є й те що українські козаки добралися й до Америки. Так Джон Сміт, засновник одного з перших поселень британців на американському континенті, брав участь в боротьбі з турками та татарами й потрапив в полон. Сміта з полону врятували запорізькі козаки, він гостював на Січі звідки й повернувся до Англії, куди й запросив своїх рятівників. Саме в цей період англійці вирішили заснувати першу колонію на території Америки. Джон Сміт вирушив у цю подорож прихопивши з собою декількох козаків, що виявили бажання подорожувати разом з ним. Саме так українці допомагали засновувати Америку.
Посилпння: http://etnoxata.com.ua/statti/traditsiji/interesnye-i-maloizvestnye-fakty-ob-ukrainskih-kazakah/
• У 1910 році винахідник безпечної бритви Кінг Кемп Жиллетт запропонував колишньому президенту США Теодору Рузвельту велику суму грошей за те, щоб він очолив його корпорацію в штаті Арізона. Рузвельт відмовив під приводом того, що не довіряє людині, яка виготовляє бритви і носить вуса
• Згідно з археологічними даними, в період неоліту люди ще не могли пити молоко тварин - в їх організмі був відсутній ген, необхідний для засвоєння лактози. Ця здатність прийшла до наших предків пізніше, завдяки генетичній мутації, проте навіть зараз порівняно чимало людей втрачає здатність засвоювати молоко в дорослому віці
• У Стародавньому Китаї ліжка мали систему обігріву. Вони підключалися до системи центрального опалення
• Першою людиною, яка зуміла зробити «фотографічний» знімок постійним, тобто закріпити зображення був Жозеф Ньєпс. Найпершою в історії фотографією вважається знімок «Вид з вікна», датований 1826 роком. Експозиція знімка тривала 8:00 год.
• У 1855 році житель Англії отримав право стати своїм же чоловіком. Або дружиною? Одним словом, одружитися на собі
• У КНДР програвати футбольні матчі дуже небезпечно. Так в 1966 році північнокорейська збірна зуміла вийти у чверть фінал на чемпіонаті світу, але програла. Після цього всі гравці були відправлені в табори, уникнути такої долі вдалося тільки одному нападнику
• У Техасі , згідно зі старим законом , вам дозволено випити стоячи не більше трьох ковтків пива. Після цього необхідно сісти . Справа в тому , що один час в Техасі вважалося , що пити більше , ніж три ковтки без їжі - це вже пияцтво. Таким чином , якщо ви хотіли випити , потрібно було замовити обід
• У стародавній Індії утримання від алкоголю вважалося обов'язковим для всіх станів. Людей , викритих в пияцтві , поїли розплавленим сріблом , свинцем або міддю
• У шахах власне слова " шах " і " мат" походять від перського словосполучення " shah mat ", що означає "Король мертвий"
• Традиційно вікінгів зображують у шоломах з рогами , проте за всю історію розкопок не було знайдено жодного рогатого шолома. Єдине зображення рогатого шолома у вікінгів - на картинці , знайденій на Осебергскім кораблі IX століття
• На островах Папуа - Нової Гвінеї був чудовий звичай . Ім'я хлопчикові давалося тоді , коли його батько вбив людину зі знайомим йому ім'ям , відрубав голову і приніс додому. Тоді синові давалося ім'я цієї людини , а голову бальзамували і зберігали вдома
• Один з найбільш незвичайних середньовічних лицарських орденів - це орден , присвячений сідницям. Між іншим , він проіснував більше 150 років
• Найдорожчий зуб був проданий за 4650 доларів , після чого аристократ який купив зуб вставив його в кільце. Справа відбувалася в 1727 році, після смерті знаменитого Ісаака Ньютона , кому і належав зуб
• Моделі поясів цнотливості "були різними. Дуже багато з них були зроблені з дорогоцінних металів - срібла, золота - і прикрашені красивим карбуванням і інкрустацією
• Під час правління першої династії фараонів Стародавнього Єгипту при смерті самого фараона в могилу з ним вирушали також його придворні раби і тварини , щоб оточити турботою на тому світі
• В одному з театрів Іонії був особливий ряд для одноруких воїнів. Перед ними садили ряд лисих рабів , б'ючи по лисині яких перші могли аплодувати
Цікаві факти про палачів
Всього кілька століть назад кара перестала бути основним покаранням за тяжкі злочини. Приводили вирок у виконання спеціальні люди. Цікаві факти про палачів розкажуть вам про тонкощі цієї професії.
Офіційно існують дві основні теорії походження людини — релігійна, згідно з якою нас створив Бог за своїм образом, і теорія Дарвіна, яка передбачає, що ми походимо від мавпи. Однак останнім часом обидві гіпотези все частіше ставляться під сумнів, так як, на думку багатьох, не витримують ніякої критики. Але якщо божественна воля і мавпи не брали участі в нашій появі, то чому і завдяки чому ми все-таки існуємо? Власну думку на цей рахунок мають скептики, мрійники, прихильники альтернативної історії і навіть деякі вчені.
Цікаві факти про БІБЛІЮ
Біблія — це дивовижна Книга. Незважаючи на те, що вона є однією з найдавніших книг, так як була написана кілька тисячоліть тому, проте до сьогоднішнього дня вона була і залишається найвідомішою книгою в світі. Представляємо вашій увазі цікаві факти про Біблію.
Читати далі
Цікаві факти про козаків
1. «Козак» і «казах», можливо, однокореневі слова. Вони походять від тюркського «қазақ« — віддалиний, вільний, незалежна людина. 2. У козаків існували свої «держави»: Військо Запорозьке (пізніше — Гетьманщина), Військо Донське, Уральське військо, Червлений Яр. Одне з таких військ дало початок сучасній Україні. До слова, україн / околиць з козацькими поселеннями існувало багато. Наприклад, Рязанська Україна.
КАЛЕНДАРІ
.jpg)
А чи знаєте ви, що Юліанський календар був розроблений за дорученням Юлія Цезаря , в пам'ять про якого і отримав свою назву. Довільне поводження з календарем, що існувало в Римі передбачало, що жерці -понтифіки мали право на власний розсуд вводити додаткові місяці ) призвело до того , що до 46 році до н.е. пори року перестали збігатися з відповідними їм місяцями. Виникла необхідність реформи.
У зв'язку з цим , за дорученням Цезаря , група олександрійських математиків і астрономів під керівництвом Согізена , встановила річний цикл , що складається з 365 , 25 дня , і визначила число днів, що припадають на кожен з місяців . Щоб звести рік до цілого числа - 365 , довелося подовжити лютий, так що раз на чотири роки цей місяць отримував додатковий день . При цьому римляни не додавали 29 лютого, як це тепер робимо ми , а просто повторювали день 24 лютого.
Бажаючи зробити початком будь-якого нового року 1 січня , Цезар був змушений у пам'ятному римлянам 46 році до н.е. ввести додаткових два місяці , так що рік , який передував року введення календаря , складався з п'ятнадцяти місяців. Отже, новий , юліанський календар набув чинності 1 січня 45 року до н.е. і Європа користувалася ним ще багато століть потому.
Метрична система
.jpg)
А чи знаєте Ви , що метричні стандарти мір і ваг були придумані у Франції після революції 1789 року , а пізніше Наполеон надав їм широкого поширення. До цього використовувалося безліч одиниць мір і ваг , які були різними в різних країнах. До кінця XIX століття більша частина Європи перейшла на використання метричної системи мір і ваг , а до кінця ХХ століття практично всі країни світу пішли цьому прикладу , за винятком США .
Першими метричними одиницями були метр (звідси і назва « метрична » ) і грам .
Французи також намагалися представити метричний годинник , в якому одна хвилина складається з 100 секунд , а годину з 100 хвилин , але це визнали дуже революційним рішенням, і ідея не прижилася.
Біблія — це дивовижна Книга. Незважаючи на те, що вона є однією з найдавніших книг, так як була написана кілька тисячоліть тому, проте до сьогоднішнього дня вона була і залишається найвідомішою книгою в світі. Представляємо вашій увазі цікаві факти про Біблію.
Читати далі
Цікаві факти про козаків
1. «Козак» і «казах», можливо, однокореневі слова. Вони походять від тюркського «қазақ« — віддалиний, вільний, незалежна людина. 2. У козаків існували свої «держави»: Військо Запорозьке (пізніше — Гетьманщина), Військо Донське, Уральське військо, Червлений Яр. Одне з таких військ дало початок сучасній Україні. До слова, україн / околиць з козацькими поселеннями існувало багато. Наприклад, Рязанська Україна.
КАЛЕНДАРІ
.jpg)
А чи знаєте ви, що Юліанський календар був розроблений за дорученням Юлія Цезаря , в пам'ять про якого і отримав свою назву. Довільне поводження з календарем, що існувало в Римі передбачало, що жерці -понтифіки мали право на власний розсуд вводити додаткові місяці ) призвело до того , що до 46 році до н.е. пори року перестали збігатися з відповідними їм місяцями. Виникла необхідність реформи.
У зв'язку з цим , за дорученням Цезаря , група олександрійських математиків і астрономів під керівництвом Согізена , встановила річний цикл , що складається з 365 , 25 дня , і визначила число днів, що припадають на кожен з місяців . Щоб звести рік до цілого числа - 365 , довелося подовжити лютий, так що раз на чотири роки цей місяць отримував додатковий день . При цьому римляни не додавали 29 лютого, як це тепер робимо ми , а просто повторювали день 24 лютого.
Бажаючи зробити початком будь-якого нового року 1 січня , Цезар був змушений у пам'ятному римлянам 46 році до н.е. ввести додаткових два місяці , так що рік , який передував року введення календаря , складався з п'ятнадцяти місяців. Отже, новий , юліанський календар набув чинності 1 січня 45 року до н.е. і Європа користувалася ним ще багато століть потому.
Цікаве з історії Козацтва
В історичній літературі існує чимало версій походження слова "козак". Один із польських дослідників виводив це найменування від легендарного ватажка, що в давні часи успішно боровся з татарами. Звали його буцімто Козак. Інший, теж польський вчений, пояснював походження цього слова від "коза". Були версії, згідно з якими козаки — не українці, а нащадки відомих у часи Київської Русі войовничих племен хазарів. Турецькою мовою слово "козак'5 означає волоцюга, забіяка, розбійник. Очевидно, саме звідти воно й прийшло в Україну. Певно, не самі придумали собі наймення захисники нашого краю, а одержали його від ворога, І воно тут прижилося, зовсім утративши негативний відтінок. Бо козак в Україні став синонімом лицарської доблесті й благородства.
***
Дмитро Вишневенький ввійшов в народні думи під іменем Байди —безтурботним гультіпакою, що тільки й знає пити мед-горілку і, здається, зовсім не має ніякого іншого клопоту... Д. Вишневецький був першим, хто вирішив покласти край турецькому й татарському пануванню в південних степах України. Зібравши під своєю орудою чимале військо, він організував сміливі походи в Крим, громив турецькі фортеці на Чорному морі. Але гетьмана зрадили й відправили до турецького султана. За народними переказами, султан придумав для гетьмана мученицьку смерть: його зачепили гаком за ребро і чекали, що він благатиме, аби його зняли. Та ні благання, ні стогін не злетіли з його вуст.
Смерть Д.Вишневецького була великою втратою для козацтва. І невипадково історики називають його духовним батьком Січі.
Козацький гетьман Іван Свірговський — одна із загадкових постатей у нашій історії. Знаємо тільки, що його військо брало участь у повстанні в Молдові під проводом Йона Воде, який прагнув завоювати незалежність свого краю від султанської Туреччини. Султанське військо взяло в кільце козаків. Згідно з першою версією, Свірговський загинув разом зі своїми побратимами в тому бою. Згідно з другою, його пораненого захопили в полон і зажадали великого викупу. Не мав таких грошей отаман, і не було кому за нього заплатити. Так він і загинув у турецькій неволі. І ніхто не знає, де його могила.
***
Незвичайним і різнорідним був козацький побут. Існують різні оповідання, перекази, анекдоти про запорізьку старовину. "Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі і більшою мірою на насмішку похожі",— оповідав колись столітній запорожець Микола Корж.
Запорожці брили голову, залишаючи чуприну рад лобом, — оселедець. Коли ця чуприна виростала довгою, то козак закладав її за вухо. Вусів не підстригали, а намазували чим-небудь і закручували вгору. Це ставили козаки собі за особливу козацьку славу і честь.
Віталися козаки також на свій спосіб. Коли вибиралися в гості до чийогось куреня, то, ще сидячи на конях, гукали "Пугу! пугу! пугу!" Господар вигляне у віконце і відповість: "Пугу! пугу!" Тоді гість відзивається; "Козак з лугу!", а господар: "Повішайте там, де й наші коні", — тобто прив’яжіть коней до ясел і просимо до хати,
Запорожці славилися веселістю й охотою до жартів. Особливо любили вони вигадувати прізвища товаришам. Того, що спалив з необережності курінь, звали Палієм; того, що розкладав вогонь над водою, Називали Паливодою; такому, що варив кашу, давали ім'я Кашки або Кашовара. Так само пішли прізвища Горбач, Малюта, Черепаха, Гнида, Качало, Корж...
***
Козацькі славнозвісні чайки не боялися ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони сміливо підходили впритул і брали на абордаж. Слово "чайка" походить від тюркського "чаік-чаік", що значить човен, дубок. Вони були, як правило, понад 12 м завдовжки й 3-5 м завширшки. На кожному сідало кілька десятків веслярів, і, розсікаючи воду, чайка летіла, мов на крилах. У чайці вміщалося до 60 осіб з усім військовим спорядженням, до якого входило навіть кілька легких гармат, що називалися фальконетами. При попутному вітрі на чайці напиналося вітрило.
Бували випадки, що козаки перевертали чайки догори дном і в такий спосіб наближалися до ворога.
Потім серед турків ходили легенди про шайтанів у шароварах, які з'являлися з самісінького дна моря.
Збереглися свідчення самовидців про загадкове козацьке судно, яке було, мабуть, одним із перших варіантів підводного човна. Воно мало два днища, між якими клався баласт для занурення у воду. А в висунуту над поверхнею моря трубу — прообраз майбутнього перископа — стерновий вів спостереження, пильнував, чи не з'явиться турецька галера. Рухався човен за допомогою весел, умонтованих у його борти так уміло, що в нього не протікала вода. При наближенні до ворога баласт викидався, човен несподівано зринав на поверхню, і знову козаки з'являлися ніби з самісінького дна моря.
***
У козацьких реєстрах він записаний під іменем Петра Калниша. В історію ж увійшов як Петро Калнишевський, останній кошовий отаман Запорізької Січі. Відомо, що з молодих років пов'язав він свою долю з козацтвом. 1761 року його, людину вже похилого віку, було обрано кошовим отаманом. Кошовий очолював козацьке військо у війні Росії з турками й татарами. Його було нагороджено золотою медаллю з портретом імператриці. Відомо також, що кошовий мав заслужену репутацію будівничого. З його ідеї і на його кошти з'явилися прекрасні церкви в Лохвиці, в Ромнах, а також у Межигірському монастері.
Для історії зберігся лист генерал-губернатора князя По-тьомкіна до кошового. Потьомкін запевняв, що завжди при царському дворі буде відстоювати інтереси Січі і всієї України. Та не минуло й року, як Січ було зруйновано, а Петра Калнишевського разом із військовим писарем Гробою та військовим суддею Головатим арештовано. Калнишевського було завезено аж на Біле море, на Соловецькі острови. Там "кошового замурували в казематі, залишивши тільки маленьку щілину, в яку йому подавали їжу. Помер останній кошовий на Соловках у стодванадцятирічному віці.
Перед смертю йому дозволили їхати в Україну. Але гордий козак відповів, що, оскільки в Україні вже немає Січі Запорізької, то і йому більше немає місця в Україні.
***
На овіяному козацькою славою острові Хортиця росте унікальний дуб. За переказами, цьому оспіваному в піснях та легендах дереву вже понад 700 років. Товщина його стовбура по колу — 6 м 32 см, діаметр крони — 45, висота — 33 м. На довгому своєму віці бачив він і чумаків, які, йдучи в Крим по сіль, зупинялися перепочити в його затінку, і орди татар, що вихором налітали на українські землі. Пам'ятає він і гетьмана Богдана Хмельницького та його побратимів, які спекотної днини пили воду з джерела. Не забув він і славних козаків-запорожців, бо ж росте неподалік козацької вольниці — у селі Мала Хортиця під Запоріжжям.
І ось цей дуб, такий могутній і кремезний, тяжко захворів. Може, вийшов вже вік дуба, а може причинок» тому грунтові води, що високо піднялися після спорудження Каховської гідроелектростанції.
Група ентузіастів, щоб урятувати цю пам'ятку, вирішила створити мале підприємство "Запорізька старовина". Спеціалісти втілюють у життя проект нової дренажної системи.
В історичній літературі існує чимало версій походження слова "козак". Один із польських дослідників виводив це найменування від легендарного ватажка, що в давні часи успішно боровся з татарами. Звали його буцімто Козак. Інший, теж польський вчений, пояснював походження цього слова від "коза". Були версії, згідно з якими козаки — не українці, а нащадки відомих у часи Київської Русі войовничих племен хазарів. Турецькою мовою слово "козак'5 означає волоцюга, забіяка, розбійник. Очевидно, саме звідти воно й прийшло в Україну. Певно, не самі придумали собі наймення захисники нашого краю, а одержали його від ворога, І воно тут прижилося, зовсім утративши негативний відтінок. Бо козак в Україні став синонімом лицарської доблесті й благородства.
***
Дмитро Вишневенький ввійшов в народні думи під іменем Байди —безтурботним гультіпакою, що тільки й знає пити мед-горілку і, здається, зовсім не має ніякого іншого клопоту... Д. Вишневецький був першим, хто вирішив покласти край турецькому й татарському пануванню в південних степах України. Зібравши під своєю орудою чимале військо, він організував сміливі походи в Крим, громив турецькі фортеці на Чорному морі. Але гетьмана зрадили й відправили до турецького султана. За народними переказами, султан придумав для гетьмана мученицьку смерть: його зачепили гаком за ребро і чекали, що він благатиме, аби його зняли. Та ні благання, ні стогін не злетіли з його вуст.
Смерть Д.Вишневецького була великою втратою для козацтва. І невипадково історики називають його духовним батьком Січі.
Козацький гетьман Іван Свірговський — одна із загадкових постатей у нашій історії. Знаємо тільки, що його військо брало участь у повстанні в Молдові під проводом Йона Воде, який прагнув завоювати незалежність свого краю від султанської Туреччини. Султанське військо взяло в кільце козаків. Згідно з першою версією, Свірговський загинув разом зі своїми побратимами в тому бою. Згідно з другою, його пораненого захопили в полон і зажадали великого викупу. Не мав таких грошей отаман, і не було кому за нього заплатити. Так він і загинув у турецькій неволі. І ніхто не знає, де його могила.
***
Незвичайним і різнорідним був козацький побут. Існують різні оповідання, перекази, анекдоти про запорізьку старовину. "Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі і більшою мірою на насмішку похожі",— оповідав колись столітній запорожець Микола Корж.
Запорожці брили голову, залишаючи чуприну рад лобом, — оселедець. Коли ця чуприна виростала довгою, то козак закладав її за вухо. Вусів не підстригали, а намазували чим-небудь і закручували вгору. Це ставили козаки собі за особливу козацьку славу і честь.
Віталися козаки також на свій спосіб. Коли вибиралися в гості до чийогось куреня, то, ще сидячи на конях, гукали "Пугу! пугу! пугу!" Господар вигляне у віконце і відповість: "Пугу! пугу!" Тоді гість відзивається; "Козак з лугу!", а господар: "Повішайте там, де й наші коні", — тобто прив’яжіть коней до ясел і просимо до хати,
Віталися козаки також на свій спосіб. Коли вибиралися в гості до чийогось куреня, то, ще сидячи на конях, гукали "Пугу! пугу! пугу!" Господар вигляне у віконце і відповість: "Пугу! пугу!" Тоді гість відзивається; "Козак з лугу!", а господар: "Повішайте там, де й наші коні", — тобто прив’яжіть коней до ясел і просимо до хати,
Запорожці славилися веселістю й охотою до жартів. Особливо любили вони вигадувати прізвища товаришам. Того, що спалив з необережності курінь, звали Палієм; того, що розкладав вогонь над водою, Називали Паливодою; такому, що варив кашу, давали ім'я Кашки або Кашовара. Так само пішли прізвища Горбач, Малюта, Черепаха, Гнида, Качало, Корж...
***
Козацькі славнозвісні чайки не боялися ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони сміливо підходили впритул і брали на абордаж. Слово "чайка" походить від тюркського "чаік-чаік", що значить човен, дубок. Вони були, як правило, понад 12 м завдовжки й 3-5 м завширшки. На кожному сідало кілька десятків веслярів, і, розсікаючи воду, чайка летіла, мов на крилах. У чайці вміщалося до 60 осіб з усім військовим спорядженням, до якого входило навіть кілька легких гармат, що називалися фальконетами. При попутному вітрі на чайці напиналося вітрило.
Бували випадки, що козаки перевертали чайки догори дном і в такий спосіб наближалися до ворога.
Потім серед турків ходили легенди про шайтанів у шароварах, які з'являлися з самісінького дна моря.
Збереглися свідчення самовидців про загадкове козацьке судно, яке було, мабуть, одним із перших варіантів підводного човна. Воно мало два днища, між якими клався баласт для занурення у воду. А в висунуту над поверхнею моря трубу — прообраз майбутнього перископа — стерновий вів спостереження, пильнував, чи не з'явиться турецька галера. Рухався човен за допомогою весел, умонтованих у його борти так уміло, що в нього не протікала вода. При наближенні до ворога баласт викидався, човен несподівано зринав на поверхню, і знову козаки з'являлися ніби з самісінького дна моря.
***
У козацьких реєстрах він записаний під іменем Петра Калниша. В історію ж увійшов як Петро Калнишевський, останній кошовий отаман Запорізької Січі. Відомо, що з молодих років пов'язав він свою долю з козацтвом. 1761 року його, людину вже похилого віку, було обрано кошовим отаманом. Кошовий очолював козацьке військо у війні Росії з турками й татарами. Його було нагороджено золотою медаллю з портретом імператриці. Відомо також, що кошовий мав заслужену репутацію будівничого. З його ідеї і на його кошти з'явилися прекрасні церкви в Лохвиці, в Ромнах, а також у Межигірському монастері.
Для історії зберігся лист генерал-губернатора князя По-тьомкіна до кошового. Потьомкін запевняв, що завжди при царському дворі буде відстоювати інтереси Січі і всієї України. Та не минуло й року, як Січ було зруйновано, а Петра Калнишевського разом із військовим писарем Гробою та військовим суддею Головатим арештовано. Калнишевського було завезено аж на Біле море, на Соловецькі острови. Там "кошового замурували в казематі, залишивши тільки маленьку щілину, в яку йому подавали їжу. Помер останній кошовий на Соловках у стодванадцятирічному віці.
Перед смертю йому дозволили їхати в Україну. Але гордий козак відповів, що, оскільки в Україні вже немає Січі Запорізької, то і йому більше немає місця в Україні.
Для історії зберігся лист генерал-губернатора князя По-тьомкіна до кошового. Потьомкін запевняв, що завжди при царському дворі буде відстоювати інтереси Січі і всієї України. Та не минуло й року, як Січ було зруйновано, а Петра Калнишевського разом із військовим писарем Гробою та військовим суддею Головатим арештовано. Калнишевського було завезено аж на Біле море, на Соловецькі острови. Там "кошового замурували в казематі, залишивши тільки маленьку щілину, в яку йому подавали їжу. Помер останній кошовий на Соловках у стодванадцятирічному віці.
Перед смертю йому дозволили їхати в Україну. Але гордий козак відповів, що, оскільки в Україні вже немає Січі Запорізької, то і йому більше немає місця в Україні.
***
На овіяному козацькою славою острові Хортиця росте унікальний дуб. За переказами, цьому оспіваному в піснях та легендах дереву вже понад 700 років. Товщина його стовбура по колу — 6 м 32 см, діаметр крони — 45, висота — 33 м. На довгому своєму віці бачив він і чумаків, які, йдучи в Крим по сіль, зупинялися перепочити в його затінку, і орди татар, що вихором налітали на українські землі. Пам'ятає він і гетьмана Богдана Хмельницького та його побратимів, які спекотної днини пили воду з джерела. Не забув він і славних козаків-запорожців, бо ж росте неподалік козацької вольниці — у селі Мала Хортиця під Запоріжжям.
І ось цей дуб, такий могутній і кремезний, тяжко захворів. Може, вийшов вже вік дуба, а може причинок» тому грунтові води, що високо піднялися після спорудження Каховської гідроелектростанції.
Група ентузіастів, щоб урятувати цю пам'ятку, вирішила створити мале підприємство "Запорізька старовина". Спеціалісти втілюють у життя проект нової дренажної системи.
І ось цей дуб, такий могутній і кремезний, тяжко захворів. Може, вийшов вже вік дуба, а може причинок» тому грунтові води, що високо піднялися після спорудження Каховської гідроелектростанції.
Група ентузіастів, щоб урятувати цю пам'ятку, вирішила створити мале підприємство "Запорізька старовина". Спеціалісти втілюють у життя проект нової дренажної системи.
Цікаве з історії України
Вперше назва "Україна" з'явилася наприкінці XII ст. в Іпатіївському літописі у 1187 році у зв'язку зі смертю в Переяславі князя Володимира Глібовича. У літописі говориться: "...и плакашася по нем всі переяславци... бе бо князь добр и крепок на рати... и о нем же Украина много постона...". За часів Галицько-Волинського князівства його землі одержали назву "Україна", яка пізніше, з XVI ст., вживалася в документах в межах більшості заселених українцями земель, що увійшли до Польщі.
***
Автохтон — грецьке слово, що відповідає латинському "абориген" і означає людину, що споконвіку живе в одній і тій же місцевості.
Професори Погодін, Лавровський, академік Соболевський розвинули теорію, що в Київському князівстві спочатку жили великороси (тобто росіяни), які після татарського погрому емігрували на північ, а на їхнє місце прийшли українці. Проти так званої погодинської теорії виступали професор Максимович ("О мнимом запустении Украины", 1857 рік), О.Котляревський ("Были ли малороссы исконньми обитателями Полянской земли или пришли с Карпат в XV веке") і В.Антонович ("Киев, его судьба и значение", 1882 рік). Докладний огляд цього питання дав професор М.Грушевський в своїх працях. Він переконливо доводить тезу про автохтонність українського народу.
Важливу роль у доведенні автохтонності українського народу відіграли пізніші археологічні розкопи, які виявили, що Київщина була заселена ще в палеоліті (найдавніші часи кам'яної доби). Знайдеш знаряддя праці, хатнє знадоб'я та виявлені особливості поховання людей дають привід вважати, що тут жив народ, який був пращуром теперішніх українців.
Підтвердження автохтонності українського населення принесли також дослідження трипільської культури — найдавнішої культури на території України. Хліборобська та мистецька традиції цієї культури спільні з цими традиціями сучасних українців.
***
Найдавніші згадки про приручення тварин на території України належать до епохи мезоліту — тобто VII-VI тис. до н.е. Як свідчать знахідки у мезолітичних шарах, першою свійською твариною був собака. В епоху міді-бронзи було приручено всіх основних сільськогосподарських тварин, в тому числі і коня, якого тоді ж пристосували до верхової їзди.
***
Початок землеробства на території України припадає на 2-у половину VI-V тис. до н.е., тобто на ранні етапи неоліту. Під час розкопок поселень племен буго-дністровської неолітичної культури виявлено керамічні вироби з відбитками зерен і полови злаків. За визначенням ботаніків, вони належать трьом видам: пшениці, ячменю та просу.
***
Першим кодексом норм давньоруського права є "Руська правда" — цінне джерело вивчення соціально-економічного і політичного життя, правової системи Київської Русі ХІ-ХІІ ст. Перші списки "Руської правди", що, вірогідно, була укладена в Софійському соборі і містила основи українського, білоруського, російського та литовського права, знайшов у 1738 році В.М.Татіщев.
***
Найстародавнішим істориком на території України вважається один з античних науковців Сириск. У 1908 році на землях античного міста Херсонесе археологи знайшли стелу з текстом III ст. до н.е. Напис вдалося розшифрувати, і з'ясувалося, що стелу було встановлено на честь херсонесіта Сириска, сина Геракліда, увінчаного за історичні дослідження золотим вінком. Нині стела зберігається в Херсонеському історико-архітектурному заповіднику в Севастополі.
***
Найдавніші прізвища, тобто власні особові назви, близькі за значенням до сучасних прівищ , зафіксовані в українських пам'ятках ділової мови — грамотах ХІV - XV ст. Це князь Іван Васильович Чорторийський, пан Іван Чорний, пан Воячко Рогатинський. Характерно, що все це прізвища людей, котрі належали до тодішньої суспільної верхівки, прізвища князів, магнатів, власників великих земельних маєтків. Чому саме в них з'явилися прізвища? Ці люди купували і продавали свої села й інші маєтності, записували їх у спадок дітям, родичам, і ці юридичні дії потребували оформлення відповідними документами. А для дітей чи онуків було вигідно, щоб прізвище свідчило про те, що вони нащадки і спадкоємці такого-то предка.
***
Найдавніші житла первісної людини на території України типу чумів, вкритих шкірами (стоянка Молодове-1 поблизу с.Молодове у Чернівецькій області), а також житлові печери з перегородками з кісток мамонтів (грот Чокура у Сімферополі) належать до муст'єрського періоду (середній палеоліт: 50-40-ві тис. до н.е.).
***
Найдавнішими документальними спорудами на території України, збудованими до винаходу технічних засобів будівництва, є кургани. Це —"піраміди південних степів", як їх називали перші дослідники XVIII ст. Феномен цих споруд, а, отже, і колосальних витрат непродуктивної праці, залишається нез'ясованим. Найбільша кількість степових курганів споруджена у ІІІ-ІІ тис. до н.е.
***
Перші кам'яні споруди на Русі відомі ще за язичницьких часів. Однією з таких будівель, згадуваних літописом, був князівський палац — терем Святослава Ігоревича у Києві.
Найдавнішими свідченнями про існування колісного транспорту є залишки возів, виявлені в Сторожевій Могилі поблизу Дніпропетровська, на Мелітопольщині та в інших місцях. Як тяглову силу для них використовували волів. Належать ці знахідки до племен ямської культури Подніпров'я, які жили наприкінці III — на початку II тис. до н.е.
Цікаві факти про Леонардо да Вінчі
Видатний італійський художник, учений, інженер і анатом, один з видних представників мистецтва і науки епохи Відродження, Леонардо да Вінчі народився в 1452 році в селищі Анкіано, біля міста Вінчі.
Гладіатори
.jpg)
А чи знаєте Ви , що ні римські глядачі , що вимагають смерті гладіатора , ні римські імператори , що санкціонують її , ніколи не показували « палець вниз». Більше того , римляни взагалі не використовували знак « палець вниз». Якщо гладіатор повинен був померти , пальці здіймалися вгору - як оголений меч . Коли ж переможеному хотіли подарувати життя , великий палець підгиналися всередину стиснутого кулака - подібно зброї в піхвах.
У цій омані винна картина французького художника XIX століття Леона Жерома під назвою «Pollice verso ». Зображений на картині римський гладіатор чекає рішення свого суперника , а імператор, що сидить в ложі, тицяє великим пальцем вниз , виносячи смертний вирок. Історики одностайні в тому, що художник неправильно зрозумів латинську фразу , припустивши , що police verso , « відігнутий палець » , означало « відігнутий вниз » , тоді як фраза ця означає « відігнутий вгору ».
А чи знаєте ви , що гладіатори в Стародавньому Римі були абсолютно позбавлені громадянських і політичних прав , причому це стосувалося не тільки рабів. Люди, що народилися вільними жителями імперії , ставши гладіаторами , позбавлялися багатьох цивільних прав , бо викликали таку ж неповагу , що і актори і повії . Починаючи з I століття до н.е. , римські закони забороняли будь-кому, хоч коли-небудь служив гладіатором , займати управлінські та судові посади і навіть ставати солдатом . Людина, що вступила до лав гладіаторів, більше не могла розпоряджатися своєю долею: вона ставала майном власника гладіаторської трупи , давши перед цим клятву виконувати статут гладіатора . Суть цієї клятви , як вказував Сенека, зводилася до того , що гладіатор погоджувався з тим, що у разі порушення ним статуту, його могли закувати в кайдани або навіть убити.
Вперше назва "Україна" з'явилася наприкінці XII ст. в Іпатіївському літописі у 1187 році у зв'язку зі смертю в Переяславі князя Володимира Глібовича. У літописі говориться: "...и плакашася по нем всі переяславци... бе бо князь добр и крепок на рати... и о нем же Украина много постона...". За часів Галицько-Волинського князівства його землі одержали назву "Україна", яка пізніше, з XVI ст., вживалася в документах в межах більшості заселених українцями земель, що увійшли до Польщі.
***
Автохтон — грецьке слово, що відповідає латинському "абориген" і означає людину, що споконвіку живе в одній і тій же місцевості.
Професори Погодін, Лавровський, академік Соболевський розвинули теорію, що в Київському князівстві спочатку жили великороси (тобто росіяни), які після татарського погрому емігрували на північ, а на їхнє місце прийшли українці. Проти так званої погодинської теорії виступали професор Максимович ("О мнимом запустении Украины", 1857 рік), О.Котляревський ("Были ли малороссы исконньми обитателями Полянской земли или пришли с Карпат в XV веке") і В.Антонович ("Киев, его судьба и значение", 1882 рік). Докладний огляд цього питання дав професор М.Грушевський в своїх працях. Він переконливо доводить тезу про автохтонність українського народу.
Важливу роль у доведенні автохтонності українського народу відіграли пізніші археологічні розкопи, які виявили, що Київщина була заселена ще в палеоліті (найдавніші часи кам'яної доби). Знайдеш знаряддя праці, хатнє знадоб'я та виявлені особливості поховання людей дають привід вважати, що тут жив народ, який був пращуром теперішніх українців.
Підтвердження автохтонності українського населення принесли також дослідження трипільської культури — найдавнішої культури на території України. Хліборобська та мистецька традиції цієї культури спільні з цими традиціями сучасних українців.
***
Найдавніші згадки про приручення тварин на території України належать до епохи мезоліту — тобто VII-VI тис. до н.е. Як свідчать знахідки у мезолітичних шарах, першою свійською твариною був собака. В епоху міді-бронзи було приручено всіх основних сільськогосподарських тварин, в тому числі і коня, якого тоді ж пристосували до верхової їзди.
***
Початок землеробства на території України припадає на 2-у половину VI-V тис. до н.е., тобто на ранні етапи неоліту. Під час розкопок поселень племен буго-дністровської неолітичної культури виявлено керамічні вироби з відбитками зерен і полови злаків. За визначенням ботаніків, вони належать трьом видам: пшениці, ячменю та просу.
***
Першим кодексом норм давньоруського права є "Руська правда" — цінне джерело вивчення соціально-економічного і політичного життя, правової системи Київської Русі ХІ-ХІІ ст. Перші списки "Руської правди", що, вірогідно, була укладена в Софійському соборі і містила основи українського, білоруського, російського та литовського права, знайшов у 1738 році В.М.Татіщев.
***
Найстародавнішим істориком на території України вважається один з античних науковців Сириск. У 1908 році на землях античного міста Херсонесе археологи знайшли стелу з текстом III ст. до н.е. Напис вдалося розшифрувати, і з'ясувалося, що стелу було встановлено на честь херсонесіта Сириска, сина Геракліда, увінчаного за історичні дослідження золотим вінком. Нині стела зберігається в Херсонеському історико-архітектурному заповіднику в Севастополі.
***
Найдавніші прізвища, тобто власні особові назви, близькі за значенням до сучасних прівищ , зафіксовані в українських пам'ятках ділової мови — грамотах ХІV - XV ст. Це князь Іван Васильович Чорторийський, пан Іван Чорний, пан Воячко Рогатинський. Характерно, що все це прізвища людей, котрі належали до тодішньої суспільної верхівки, прізвища князів, магнатів, власників великих земельних маєтків. Чому саме в них з'явилися прізвища? Ці люди купували і продавали свої села й інші маєтності, записували їх у спадок дітям, родичам, і ці юридичні дії потребували оформлення відповідними документами. А для дітей чи онуків було вигідно, щоб прізвище свідчило про те, що вони нащадки і спадкоємці такого-то предка.
***
Найдавніші житла первісної людини на території України типу чумів, вкритих шкірами (стоянка Молодове-1 поблизу с.Молодове у Чернівецькій області), а також житлові печери з перегородками з кісток мамонтів (грот Чокура у Сімферополі) належать до муст'єрського періоду (середній палеоліт: 50-40-ві тис. до н.е.).
***
Найдавнішими документальними спорудами на території України, збудованими до винаходу технічних засобів будівництва, є кургани. Це —"піраміди південних степів", як їх називали перші дослідники XVIII ст. Феномен цих споруд, а, отже, і колосальних витрат непродуктивної праці, залишається нез'ясованим. Найбільша кількість степових курганів споруджена у ІІІ-ІІ тис. до н.е.
***
Перші кам'яні споруди на Русі відомі ще за язичницьких часів. Однією з таких будівель, згадуваних літописом, був князівський палац — терем Святослава Ігоревича у Києві.
Найдавнішими свідченнями про існування колісного транспорту є залишки возів, виявлені в Сторожевій Могилі поблизу Дніпропетровська, на Мелітопольщині та в інших місцях. Як тяглову силу для них використовували волів. Належать ці знахідки до племен ямської культури Подніпров'я, які жили наприкінці III — на початку II тис. до н.е.
Найдавнішими свідченнями про існування колісного транспорту є залишки возів, виявлені в Сторожевій Могилі поблизу Дніпропетровська, на Мелітопольщині та в інших місцях. Як тяглову силу для них використовували волів. Належать ці знахідки до племен ямської культури Подніпров'я, які жили наприкінці III — на початку II тис. до н.е.
Цікаві факти про Леонардо да Вінчі
Видатний італійський художник, учений, інженер і анатом, один з видних представників мистецтва і науки епохи Відродження, Леонардо да Вінчі народився в 1452 році в селищі Анкіано, біля міста Вінчі.
Крім відомих усьому світу полотен і скульптур, Леонардо залишив після себе рукописи з багатьох областей знань. Він займався математикою, гідромеханікою, геологією і фізичною географією, метеорологією, хімією, астрономією, ботанікою, а також анатомією і фізіологією людини і тварин.
Незважаючи на те, що деякі шедеври Леонардо, наприклад ”Джоконду”, знають усі, можна привести і маловідомі факти його життя і творчості. Наприклад, що матір’ю Леонардо була проста селянка, він отримав домашню освіту, віртуозно грав на лірі, першим пояснив, чому небо синє, а місяць такий яскравий, був амбідекстром і страждав дислексією.
1. Леонардо народився в родині багатого нотаріуса і землевласника П’єро да Вінчі, його матір’ю була проста селянка Катерина. Він одержав непогану домашню освіту, однак йому не вистачало систематичних занять грецькою і латиною.
2. Він віртуозно грав на лірі. Коли в суді Мілана розглядалася справа Леонардо, він фігурував там саме як музикант, а не як художник чи винахідник.
3. Є підстави вважати, що Леонардо був гомосексуалістом. Коли художник вчився в майстерні Вероккіо, його обвинуватили в домаганні до хлопчика, що позував йому в його роботах. Суд виправдав його.
4. За однією з теорій, Мона Ліза посміхається від усвідомлення таємниці для усіх своєї вагітності .
5. За іншою версією, Джоконду розважали музиканти і клоуни в той час, як вона позувала художнику.
6. Є ще одна теорія, відповідно до якої, ”Мона Ліза” – це автопортрет Леонардо.
7. Леонардо, як відомо , не залишив жодного автопортрету, який би міг йому бути однозначно приписаний. Учені засумнівалися в тім, що знаменитий автопортрет сангіной Леонардо (традиційно датується 1512-1515 роками), що зображує його в старості, є таким. Вважають, що, можливо, це всього лише етюд голови апостола для ”Таємної вечері”. Сумніви в тім, що це автопортрет художника, висловлювалися з XІ століття, останнім їх висловив недавно один з найбільших фахівців по Леонардо, професор П’єтро Марані.
8. Вчені Амстердамського університету і фахівці зі США, вивчивши загадкову посмішку Джоконди за допомогою нової комп’ютерної програми, розгадали її склад: за їхніми даними, вона містить 83% щастя, 9% зневаги, 6% страху і 2% злості.
9. Білл Гейтс за 30 млн доларів у 1994 році придбав Codex Leіcester – збірник робіт Леонардо да Вінчі. З 2003 року воно демонструється в Музеї Мистецтв Сіетла.
10. Леонардо любив воду: він розробив інструкції з підводних занурень, винайшов і описав прилад для підводного занурення, дихальний апарат для підводного плавання. Усі винаходи Леонардо лягли в основу сучасного підводного спорядження.
11. Леонардо першим пояснив, чому небо синє. У книзі ”Про живопис” він писав: ”Синява неба відбувається завдяки шару освітлених часток повітря, що розташований між Землею і чорністю, що нагорі знаходиться”.
12. Спостереження місяця у фазі зростаючого півмісяця привели Леонардо до одного з важливих наукових відкриттів – дослідник встановив, що сонячне світло відбивається від Землі і повертається до місяця у вигляді вторинного підсвічування.
13. Леонардо був амбідекстром – в однаковому ступені добре володів правою і лівою руками. Він страждав дислексією (порушенням здатності читати) – цю недугу, так званою, ”словесною сліпотою”, пов’язують зі зниженою активністю мозку у визначеній зоні лівої півкулі. Як відомо, Леонардо писав дзеркальним способом.
14. Недавно Лувр витратив 5,5 млн доларів, щоб перевезти знаменитий шедевр художника ”Джоконду” із загального в спеціально обладнаний для неї зал. Для ”Джоконди” відвели дві третини Державного залу, що займає загальну площу 840 квадратних метрів. Величезне приміщення перебудували під галерею, на далекій стіні якої тепер висить знаменитий витвір Леонардо. Перебудова, що здійснювалась за проектом перуанського архітектора Лорензо Пікераса, тривала біля чотирьох років.
Рішення переселити ”Мону Лізу” в окремий зал було прийнято адміністрацією Лувра в зв’язку з тим, що на колишнім місці, в оточенні інших картин італійських живописців, цей шедевр губився, а публіці доводилося стояти в черзі, щоб побачити знамениту картину.
15. У серпні 2003 року полотно великого Леонардо да Вінчі вартістю 50 млн доларів ”Мадонна з веретеном” було викрадено з замку Друмланриг у Шотландії. Шедевр зник з будинку одного із самих багатих землевласників Шотландії, герцога Бакклью. ФБР у листопаду минулого року обнародувало список 10 найгучніших злочинів у сфері мистецтва, у числі яких було і це пограбування.
16. Леонардо залишив проекти підвідного човна, повітряного гвинта, танка, ткацького верстата і літаючих машин.
17. У грудні 2000 року британський парашутист Адріан Ніколас у Південній Африці спустився з висоти 3 тис. метрів з повітряної кулі на парашуті, зробленому за ескізом Леонардо да Вінчі. Про цей факт пише сайт Dіscover.
18. Леонардо першим з живописців став розчленовувати трупи, щоб зрозуміти розташування і будівлю м’язів.
19. Великий аматор ігор зі словами, Леонардо залишив у Codex Arundel довгий список синонімів для позначення чоловічого пенісу.
20. Займаючись будівництвом каналів, Леонардо да Вінчі зробив спостереження, що потім ввійшло в геологію під його ім’ям як теоретичний принцип розпізнавання часу утворення земних шарів. Він прийшов до висновку, що Земля набагато старша, ніж вважалося по Біблії.
Немає коментарів:
Дописати коментар